Хімія та біологія
Медицина

Кір — дитяча інфекційна хвороба

Автор: Обіход Д. С., слухач МАН України
Педагогічний керівник: Литвиненко Віра Валентинівна
Участь та відзнаки:
  • Районний конкурс МАН: ІІ місце
Надруковано в Альманасі ХIV Всеукраїнської наукової конференції студентів і молодих вчених «Молодь: освіта, наука, духовність», організованої за сприяння Міністерства освіти і науки України, Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених, Всеукраїнської молодіжної громадської організації студентів-інвалідів «Гаудеамус»

Вірус кору — збудник РНК-вмісний, згорнутий в спіраль. Її оточує оболонка (капсид) з білків і ліпідів. А зверху цей віріон покритий ще однією захисною оболонкою з виростами, схожими на шипи, має правильну круглу форму і невеликі розміри 120–230 нм. Відноситься до сімейства параміксовірусів, до яких також відносять віруси інфекційного паротиту (свинки), чумки собак і чуми рогатої худоби. Існує гіпотеза, що вірус кору породився від вірусу чумки собак. Він повністю типовий для цього сімейства — великих розмірів і неправильної сферичної форми, але, на відміну, від інших представників (парагрип і паротит) не має нейромінідази (N), імовірно це ускладнює проникнення через слизові оболонки. Вірус кору має гемаглютинуючу і гемолізуючу активність, тобто викликає склеювання і руйнування еритроцитів, це обумовлює пігментацію (зміна кольору шкіри) після висипання. І головною особливістю вірусу кору є довічне перебування в організмі, зі здатністю викликати особливу форму інфекційного процесу — повільну інфекцію, а саме ПСПЕ.

Інфекція відома людству ще з давніх часів. У IX столітті н. е. описана арабським лікарем Разесом, який вважав її легкою формою натуральної віспи. У вивчення епідеміології та клініки кору зробив великий внесок у XIX столітті Н. Ф. Філатов. Вірусну етіологію кору в 1911 р. довели Андерсон і Голдбергер. Культура збудника була виділена тільки в 1954 р Ендерсом. Зниження летальності було досягнуто завдяки розробці методу серопрофілактики в 1916–1921 рр. Ніколем, Консейлом і Дегквітцем. Серед відомих інфекційних хвороб кір є однією з найбільш заразних. Передача вірусу відбувається разом з мікрокраплями слизу з носа, гортані і ротової порожнини хворого, розсіюються при кашлі, чханні і розмові. Повітряно-крапельний спосіб передачі кору є основним, проте зараження може відбуватися і при вдиханні інфікованого пилу. Кір — хвороба надзвичайно заразна: сприйнятливість до неї наближається до 100%.

Після перенесеного захворювання у перехворілої людини зберігається довічний імунітет; випадки повторної хвороби надзвичайно рідкісні. Більшість повторних випадків пояснюється тим, що одне з захворювань було викликане вірусом краснухи. Діти, які народилися від мам, котрі перенесли кір, залишаються імунними до 4 або навіть 6 місяців, так як протягом цього періоду в їх крові зберігаються захисні материнські антитіла.

Сезонний пік захворюваності припадає на кінець зими. Смертність при неускладнених формах кору невисока, однак ускладнення бувають часто і можуть протікати у важкій формі. Існують такі ускладення: запалення середнього вуха (отит); бронхопневмонія; запалення шийних лімфовузлів; виразково-некротичні ларингіти і стоматити, а також енцефаліт, менінгоенцефаліт і менінгіти.

Не існує ліків, які б знищили вірус, що викликає кір, тому проводиться симптоматична терапія. Одужання зазвичай настає через 2 тижні. Якщо температура підвищується вище 38º С, то призначають жарознижуючі препарати. Хворого необхідно ізолювати від оточуючих (особливо від дітей). Постільний режим рекомендований протягом усього гарячкового періоду. Дієта легкозасвоювана, без дратівливих і екстрактивних компонентів. Бажано уникати молочних продуктів, пам’ятаючи про можливість ураження підшлункової залози. Для попередження вторинних бактеріальних інфекцій призначають антибіотики.

Комплекс протиепідемічних та профілактичних заходів включає виявлення джерел інфекції, визначення меж епідемічних вогнищ, які контактували з хворим на кір і не захищених проти кору серед них. З огляду на найвищу контагіозність кору в катаральному періоді, одним із заходів щодо запобігання поширення хвороби в колективі є рання діагностика та ізоляція хворого. Карантин продовжується до 21-го дня.

Основним методом профілактики кору є вакцинопрофілактика. Щеплення ЖКВ проводять в рамках національного календаря профілактичних щеплень і календаря щеплень за епідемічними показаннями. Всупереч прогнозам, які обіцяли швидку перемогу над кором, в результаті масової імунізації, статистика показує зростання захворюваності ним у світі. В Україні спостерігається циклічне прогнозоване зростання захворюваності на кір. Проте цей рівень в Україні не перевищує епідемічний поріг.

В Європейському регіоні також спостерігаються циклічні спалахи кору, незважаючи на протидію розповсюдження хвороби з боку міжнародної ініціативи по боротьбі з кором. Підвищення захворюваності на кір частково пов’язане з активною антивакцинальною кампанією, яка розпочалася у 2008 році, внаслідок якої рівень колективного імунітету знизився до 60%-80%. Такий рівень охоплення є загрозливим і сприяє виникненню інфекційних захворювань. Прискорені заходи щодо імунізації мали значний вплив на зниження смертності від кору.

Глобальна смертність від кору знизилася на 79% — з 546 800 випадків смерті 2000 року до 114 900 випадків у 2013 році.