Педагогічний керівник:
- НТ Еврика: Грамота ЦПР
Риносинусит – інфекційний запальний процес бактеріальної або вірусної етіології, що локалізується в слизовій оболонці носа та навколоносових пазух. Довгий час дана хвороба не викликала такої уваги у лікарів та дослідників. З кожним роком ця хвороба поширюються і поширюється, і людей, які хворіють нею все більше і більше. В разі відсутності лікування, риносинусит несе за собою великі наслідки, що значно ускладнює людське життя. Тому, науковці шукають швидкі способи лікування цієї хвороби, не отримуючи ускладнень. Однак, незважаючи на прогрес у даній сфері, ця проблема досі залишається актуальною.
Риносинусит є важливою проблемою в дитячому віці, оскільки поширеність його не зменшується і позначається на якості життя, викликаючи загострення патологічного процесу та створюючи труднощі лікування. Розрізняють гострий (в т.ч. рецидивуючий ) та хронічний риносинусит. Гострий риносинусит – це захворювання, яке триває менше 12 тижнів, а хронічний – більше 12 тижнів. Клінічна картина риносинуситу характеризується місцевими суб'єктивними ознаками, місцевими об'єктивними симптомами та загальними ознаками. Місцеві суб'єктивні ознаки: виділення з порожнини носа, закладеність носа, сухий кашель тощо. Об'єктивні симптоми: гіперемія слизової оболонки порожнини носа, ступінь її набряклості, наявність патологічного вмісту порожнини носа, ступінь порушення транспортної функції епітелію, ступінь порушення дихальної функції. Загальні ознаки: температура, поганий сон, зниження апетиту, головний біль, зниження нюху, втома. Доведено, що риносинусит має політологічний характер. На сьогодні в етіології риносинуситу значну увагу приділяють атиповим збудникам, зокрема, хламідіям, мікоплазмам, токсоплазмам, вірусу герпесу та ін. Також має значення вірусна та грибкова мікрофлора. Для діагностики риносинуситу застосовують рентгенологічні методи дослідження, виявляють розвиток патологічного процесу в приносових пазухах, їх стан та межі. Найпоширенішим методом обстеження для діагностики риносинуситу є КТ. Також застосовуються МРТ, сонографія, пункція верхньощелепної пазухи. Ускладнення риносинуситу трапляються рідко, але вони можуть бути серйозними. Найпоширенішим ускладненням риносинуситу є його хронічна форма. Також є високий ризик менінгіту, який становить загрозу життя людини. Загальні принципи лікування риносинуситу полягають у санації внутрішніх дихальних шляхів хірургічним, або, частіше, консервативними методами. Прогноз при риносинуситі, що протікає без ускладнень, як правило, сприятливий, але залежить від вираженості морфологічних змін і тривалості процесу. Консервативне лікування не завжди призводить до одужання, тому при його неефективності потрібне хірургічне лікування. При грибковому риносинуситі прогноз сприятливий тільки за умов своєчасно виконаного хірургічного втручання. Проте слід наголосити, що при вірусному та бактеріальному риносинуситі у дитячому віці хірургічне лікування є неефективним, тому що часто виникають рецидивні форми риносинуситу. Сьогодні існує ряд препаратів: Аква Маріс – спрей назальний, Аква Маріс Плюс, Аква Маріс – спрей для горла, Аква Маріс – система для промивання носової порожнини. Тому комплексна консервативна терапія є запорукою успішного лікування риносинуситу. Для запобігання такої хвороби як риносинусит, треба проводити деяку профілактику. Її доцільно починати з раннього дитячого віку і спрямовувати на правильне харчування. Воно полягає насамперед у додержанні фізіологічних норм споживання основних речовин: білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів. Одним із важливих факторів комплексного оздоровлення дітей, які часто хворіють на риносинусит є організація раціонального режиму дня. У профілактиці захворювання велике значення мають індивідуальні заходи, спрямовані на підвищення захисних сил організму. На пропаганду методів фізичного загартування різних вікових груп дітей доцільно звернути особливу увагу.