З Днем Перемоги, Україно… у час війни.
У травневому небі знову синь — і знову тривога. У травневому вітрі — запах весни, але й дим боротьби. І цей день, День Перемоги, набуває нового змісту. Бо сьогодні ми — не просто нащадки героїв. Ми самі стали тими, хто тримає небо. Тими, хто знову виборює право на життя.
Ми згадуємо Перемогу 1945 року зі сльозами вдячності. Ми згадуємо тих, хто пройшов крізь пекло Другої світової, щоб подарувати нащадкам мир. Але водночас — ми не можемо не бачити, що зараз, у 2025-му, наша земля знову зрошена кров’ю. Знову бореться — не за чужу свободу, а за свою. За майбутнє, за кожне українське серце.
І в цю мить День Перемоги — це не тільки пам’ять. Це — надія. Це — обітниця. Це — молитва за тих, хто зараз на фронті. За тих, хто тримає стрій. За тих, хто вже не повернеться. За тих, хто щодня каже собі: "Я вистою".
Сьогодні Центр позашкільної роботи також долучається до вшанування героїв. І не лише минулого. Ми вклоняємось тим, хто бореться зараз. Хто, можливо, ще вчора виступав на сцені нашого центру, а сьогодні — на передовій. Ми продовжуємо виховувати нове покоління — сильне, свідоме, незламне. Ми несемо пам’ять — не тільки в серцях, а й у піснях, виставах, словах. І щодня додаємо до цієї пам’яті нові імена. І нові сльози. І нову віру.
День Перемоги — це не лише про минуле. Це про шлях, який ми проходимо знову. З болем. Але і з гідністю.
І ми переможемо. Бо Перемога — в нас самих. В кожному вогнику незгаслої надії. В кожному серці, що не скорилось. В кожній дитині, яка мріє про мир — і заслуговує на нього.
З Днем Перемоги, Україно. Зі святом, яке болить і надихає водночас. І яке ми колись знову відзначимо — в тиші. Вдома. Під мирним небом. Разом.
