24 лютого, в день третіх роковин повномасштабного вторгнення рф на українську землю, в актовій залі ЦПР «Південна Зоря» відбувся вечір пам’яті «Ми були, є і будемо». Хвилиною мовчання вшанувавши пам’ять всіх загиблих воїнів України, ми згадали всіх педагогів та вихованців Центру, що й досі тримають стрій на передовій, та тих, хто з честю загинув, захищаючи наші життя, незалежність та свободу!
В цьому дописі ми розкажемо вам про тих, хто були, є, і завжди будуть частиною нашої великої родини ЦПР, але тепер вони – захисники України, які щодня піклуються про наш з вами спокій, а також про нашого вихованця, який з честю загинув восени 2022 року:
Незламний Станислав Черниш загинув, рятуючи пораненого побратима, 6 жовтня 2022 року під Новобахмутівкою Донецької області. Указом Президента України Черниш Станіслав Анатолійович нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно. На вечір пам’яті була запрошена мати Героя Тетяна Сергіївна та керівники гуртків, в яких він навчався. Завітала і почесна гостя - Олена Биковська, зараз президент Міжнародної асоціації позашкільної освіти, завідувачка кафедри позашкільної освіти НПУ ім. Драгоманова, а тоді просто керівник гуртка нашого ЦПР, в якому навчався «Стасік» - так лагідно вони його тоді називали…
Ця історія про того, хто міг зробити що завгодно – і руками, і розумом. В Центр позашкільної роботи Стаса привела мама, записала його у декілька гуртків. Вчитися у ЦПР було цікавіше, ніж у школі, тому Станіслав брав активну участь в конкурсах, виставках, нагороджений багатьма подяками та грамотами. Він малював, вирізав по дереву, створював моделі, розбирався в механізмах, займався комп?ютерною графікою. А ще – знав, як рятувати людей. Не просто знав – відчував. І в квітні 2022 року пішов добровольцем-медиком на війну.
Водночас із Станіславом Чернишем у гуртку « ZX club» навчався Денис Зих. Захопленний програмуванням хлопець наразі приєднався до 47-ї бригади «Магура». Денис пережив важке поранення, але після реабілітації повернувся до служби у штабі.
В’ячеслав Стеценко - педагог-хореограф народного художнього колективу хореографічного ансамблю «Сонечко». Він все життя вчив дітей танцювати. З ним діти не просто вивчали па і підтримки – вони вчилися відчувати музику душею, не боятися сцени, тримати спину рівно не тільки у танці, а й у житті. Він пам’ятає їх усіх – маленькі постаті та їх великі мрії. Вони росли на його очах! А потім прийшла війна… Ще у далекому 2014 році В’ячеслава Анатолійовича призвали у лави Збройних Сил України. Два роки поспіль наш педагог служив на найбільш небезпечних ділянках бойових дій. Демобілізувавшись, він повернувся до улюбленої справи – викладання хореографії, та в 2022 році у лютому, на другий день повномасштабного вторгнення В’ячеслав знову пішов у лави Збройних Сил і досі виконує свій обов’язок – обороняє нашу Батьківщину.
Алексюк Артем – вихованець народного художнього колективу хореографічного ансамблю «Сонечко». Мріяв про великі сцени, про гучні оплески…Кожен рух був відточений до ідеалу, кожен виступ – як маленьке життя. Його руки говорили мовою танцю, тіло передавало історію. Він літав по сцені, а тепер – по полю бою. З 2022 року Артем віддано захищає нашу батьківщину. Він воює в самих гарячих точках, ризикуючи своїм життям, але й досі не забуває передавати привіт педагогам та вихованцям Центру позашкільної роботи.
Олександр Овсієнко – приклад людини, яка з дитинства пронесла силу духу, наполегливість і любов до України. Він співав в народному художньому колективі театру пісні «Ладоньки» та є його випускником, та тепер він співає не на сцені, а вночі у бліндажі, коли тиша стає важчою за кулі. Співає для тих, хто поряд, для тих, хто не спить, хто думає про дім. Колись у залі аплодували глядачі, тепер – побратими. Сьогодні Олександр служить у десантно-штурмовій бригаді, віддано виконуючи свій військовий обов’язок.
В’ячеслав Іщенко - акомпаніатор хореографічного ансамблю «Сонечко» служить у лавах Збройних Сил України. Він виконує свій військовий обов’язок у оркестрі Збройних Сил України, а також несе вахту на блокпостах Кіровоградщини.
Андрій Шитіков – керівник гуртка "Судномоделювання". Вчив дітей створювати мрії з дерева, клею та заліза. Вчив їх розуміти вітер, воду, рух. Вчив, що кожен корабель має своє призначення, як і людина. Він казав їм: "Головне – не просто запустити корабель на воду, а зробити так, щоб він тримався на хвилях і не потонув у шторм." А потім почалася війна… З 2014 року він мужньо боронив нашу землю на сході країни, де протягом двох років невтомно боровся за мирне небо. Демобілізувавшись, Андрій Леонідович повернувся до педагогічної діяльності та продовжив свою роботу, як керівник гуртка. Він передавав свої знання та любов до морської справи юним мрійникам, але війна знову постукала у двері… У 2022 році наш відважний педагог став на захист Батьківщини вже в перші дні повномасштабного вторгнення і донині він стоїть на сторожі нашої країни, захищаючи її від ворожої навали. Андрій Леонідович – не лише талановитий педагог, але й справжній герой, який своїм прикладом надихає молодь на мужність та патріотизм.
Ця війна змінила кожного з нас, але вона не змогла зламати нашу силу духу. Ми — народ, який стоїть, бореться й творить свою нову історію! І поки звучить українська пісня, поки в наших серцях живе любов до Батьківщини - ми непереможні!
Цей вечір став ще одним свідченням нашої єдності, нашої віри та нашої вдячності! Світла пам’ять героям! Честь і слава Захисникам України! СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
