Сьогодні ми поговоримо про спілкування батьків і дітей, та про те, як складаються їхні відносини.
До психолога часто звертаються батьки із проханням «хоч щось зробити з дитиною», оскільки вона «якась не така». У їх звертаннях до психолога допомогти кардинально змінити свою дитину, «зробити» такою, як мріялось, відчувається неприйняття її такою, якою вона є. Найчастіше батьки прагнуть швидше виправити своє чадо. А коли зустрічають опір, починають дорікати й лаяти, безперервно порівнювати з кимось, ставити за приклад сусідську дитину, або більш «вдалого» старшого брата. І син або донька поступово починають почувати себе непотрібними, зайвими. А потреба відчувати любов до себе – необхідна умова для нормального гармонійного розвитку. Якщо ви показуєте дитині поглядом, словом, дотиком, що її люблять – ця потреба задовольняється й допомагає дитині рости і розвиватися.
Є принцип, без дотримання якого, будь-які спроби встановити добрі стосунки із сином, або донькою виявляються безуспішними. Це – БЕЗУМОВНЕ ПРИЙНЯТТЯ. Безумовно приймати дитину – означає любити її не за те, що вона розумна, слухняна, відмінник, помічник, а просто за те, що вона є.
Давайте докладніше поговоримо про те, що означає безумовно приймати дитину.
Дитині важливо знати, що вона для вас найдорожча. Показуйте їй це поглядом, ласкавим дотиком, підтримкою, часом, цікаво проведеним разом.
Говоріть дитині про її важливість, необхідність для вас:
- Як добре, що ти у нас є!
- Ми любимо тебе!
- Щоб ми без тебе робили!
- Ми дуже раді тебе бачити!
- Я люблю, коли ти вдома!
- Мені добре, коли ми разом!
- Щоб не трапилось, пом ятай, в тебе є Дім, де тебе завжди зрозуміють і підтримають!
Спробуйте перевірити себе, наскільки вам вдається приймати свою дитину: декілька днів підрахуйте, як часто ви звернулися до неї з радісним вітанням, словами схвалення, підтримки, а скільки – з докором, критикою, зауваженнями. Якщо кількість негативних звертань рівна, або перевищує позитивні, то зі спілкуванням у вас не все добре. Спробуйте зустрічати дитину, яка приходить до дому з радістю, хай вона бачить, що ви їй раді! При цьому зверніть увагу на реакцію дитини й свої власні почуття!
Почуття дитини
Дуже важливо у спілкуванні звернути увагу на почуття дитини. Можна засуджувати її дії, але не її почуття. Якщо вони в неї виникли, то для цього були певні підстави.
Не говоріть «Ти поганий», а говоріть «Ти погано зробив!».
Можна висловлювати невдоволення окремими діями дитини, але не нею самою. Та й невдоволення її діями не повинно бути системою, інакше воно може перерости в неприйняття самої дитини.
Не залишайте, не кидайте дитину у невдачах.
Не дозволяйте дитині, яка зазнала поразки, звикати до цього. Придумайте для неї можливість стати переможцем. Допоможіть їй вийти зі стану аутсайдера.
Не допускайте, щоб дитина залишилася одна, коли вона скривджена.
Саме в такому стані вона найбільше потребує вашого розуміння і підтримки.
Не порівнюйте дитину не з ким.
Тільки з нею самою вчорашньою: «Сьогодні в тебе вийшло краще: читати, писати, розв’язувати задачі, майструвати…».
У сварці першими робіть крок до розмови, примирення.
Не бійтеся йти на компроміс із власною дитиною – вона і так живе в досить безкомпромісному світі.
Не заганяйте дитину в кут.
Коли дитина почуває, що скрізь неправа – вона не стане шукати вихід, а може опустити руки і озлобитися.
Не бійтеся хвалити дитину.
Від похвали, схвалення в неї «виростають крила».
Закінчуйте день на гарній ноті, щоб не сталося.
«Я встав на коліна біля його ліжка і заговорив монотонно напівголосно: «Ти знаєш, я тебе люблю. Але я не можу тобі все дозволити. Це ти розбив вікно, а не вітер. Заважав дітям гратися. Не з’їв вечерю. Хотів побитися з дітьми в спальні. Я не серджуся…» – так Януш Корчак, чудовий польський педагог, письменник і лікар заспокоював свого вихованця.
Методист Тетяна Велединська
